Казковість в структурі сюжетів повістей серії “Музей пригод” Олександра Гавроша

Анотація

У статті досліджено художню специфіку та функціональну роль казковості в структурі сюжетів сучасної історико-пригодницької прози для дітей та юнацтва на прикладі серії повістей Олександра Гавроша “Музей пригод”. Актуальність теми зумовлена необхідністю вивчення новітніх жанрових модифікацій, що поєднують історичну достовірність із фантастичними елементами для залучення юних читачів до пізнання національного минулого.

У процесі студій застосовано комплексний підхід, що базується на літературно-критичному та композиційно-структурному аналізі. Розкрито поняття “казковості” як іманентної ознаки літератури для юних, що є не лише жанровим маркером, а й внутрішнім принципом організації тексту. Виявлено, що в аналізованій серії (“Музей пригод”, “Врятувати Тараса Шевченка”, “Героїчні канікули”, “Геніальне кохання”, “Замок любові”) автор реалізує органічний синтез реального та вигаданого, де ключову сюжетотворчу роль відіграють казкові мотиви.

Особливу увагу приділено аналізу наскрізних структурних елементів циклу: образу чарівного артефакту (музейного крісла-гойдалки), мотиву часових мандрів та використання магічних формул. Доведено, що ці елементи слугують порталом між сучасністю та минулим (XVII, XIX, XX ст.), дозволяючи героям взаємодіяти з історичними постатями (Т. Шевченком, І. Франком, А. Волошиним та ін.). З’ясовано, що казковість у творчості О. Гавроша виконує багатовекторні функції, зокрема пізнавальну (оживлення історії) та виховну (формування національної ідентичності).

Зроблено висновок, що серія “Музей пригод” є цілісним художнім циклом, де казковість виступає дієвим інструментом художньої реконструкції історичної пам’яті. Таке поєднання забезпечує динаміку розповіді та сприяє ефективній адаптації складних соціокультурних смислів для дитячої та підліткової аудиторії.