Поєднання різних рівнів пам’яті у мемуарному творі

Анотація

Запропоноване дослідження висвітлює пам’ять як важливий елемент у написанні мемуарів, як явище, що допомагає формувати наратив через віддалені та нещодавні спогади. Матеріалом дослідження слугує сучасний мемуарний роман Вікторії Белім “The Rooster House: A Ukrainian Family Memoir” (2024), написаний під час війни, яку розв’язала Росія проти України. Вибір матеріалу дослідження  свідчить про актуальність статті та її новизну. Будучи представлена у проаналізованому романі, як експліцитно, так і імпліцитно, пам’ять відіграє багатогранну роль. Віддалені спогади здебільшого стосуються дитячих переживань авторки ще за радянських часів, тоді як нещодавні спогади є основою  сучасних роздумів та сприяють формуванню ідентичності.

Експліцитні уявлення про пам’ять передаються за допомогою таких лексичних одиниць, як згадувати, спогади, пам’ять і пригадувати. Водночас імпліцитна пам’ять сприймається через яскраві описи деталей, подій, емоцій та фізичних відчуттів, які пов’язують минуле з теперішнім і оживлюють їх. Варто зазначити, що як експліцитні, так і імпліцитні рівні пам’яті дозволяють авторці пов’язати свій особистий досвід із історичним і культурним контекстом, що сприяє перетворенню особистих спогадів на загальнолюдські.

Особисті спогади Вікторії Бєлім відіграють вирішальну роль у складному процесі переосмислення її української ідентичності. Хронотоп мемуарів охоплює особисте минуле авторки, її теперішнє та простягається до її особистих сподівань на майбутнє, на перемогу України у війні, яка триває вже три роки. Незважаючи на те, що авторка та її родина зазнали трагічних психологічних травм та пережили трагічні події, а  її мемуари пронизані болем і скорботою, можна зробити висновок, що книга надихає оптимізмом та є життєстверджуючою.