ПЕРЕСЕЛЕНСЬКИЙ РУХ З УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ І ЙОГО ПРИЧИНИ (КІНЕЦЬ ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)

Анотація

У статті проаналізовано причини,
перебіг і наслідки міграцій селянства з
українських губерній до азіатської час-
тини Російської імперії після селянської
реформи 1861 р. та на початку ХХ ст.
Основну увагу приділено висвітленню
ролі Державної думи у формуванні та
здійсненні державної переселенської по-
літики, а також діяльності земств у
цьому контексті. З’ясовано, що в орга-
нах представницької влади поряд із без-
застережною підтримкою дій уряду,
лунало й чимало критики на його адресу.
Депутати у виступах часто наголошу-
вали на необхідності «рішучих заходів»
для впорядкування переселенського руху.
Систематичну роботу щодо опікування
переселенцями проводили українські гу-
бернські і повітові земства.
Встановлено, що впродовж 1896–
1914 рр. із Наддніпрянської України
в азіатську Росію переселилося 1 619
520 осіб. Найбільший потік переселен-
ців (понад 200 тис.) був з Полтавської,
Чернігівської та Катеринославської гу-
берній. Невеликі масштаби міграції з
Подільської та Волинської губерній обу-
мовлювалися низкою причин, зокрема на-
явністю великої кількості німецьких ко-
лоністів, виїздом населення в заокеанські
краї.
Наслідки переселенського руху до Си-
біру й Туркестану були суперечливими і
неоднозначними. Змінилася соціальна
структура села, де збільшилася чисель-
ність середньої і заможної груп. Водно-
час у степовому регіоні у жнива браку-
вало робочої сили. При цьому повернення
значної частини переселенців посилило
незадоволення у селянському середовищі.