Жанрово-стильові трансформації в художньому доробку Тетяни Стус

Анотація

У статті досліджено еволюцію творчого доробку Тетяни Стус як цілісної екосистеми підтримки дитини. Авторка розглядає художній світ письменниці через метафору “живої мембрани”, що з’єднує світи дорослості й дитинства, фізичного та духовного. Виявлено, що в основі авторського стилю лежить модерний кордоцентризм та ідея “самособоюнаповнення”.

Аналіз пізнавальної літератури (“Панночка”, “Письмонавтика”) демонструє перехід від ролі “навігатора”, що структурує соціум, до фасилітатора креативності. Окрему увагу приділено трансформації образу дитини: від “дівчинки-проєкту” до живої, егоцентричної Даринки (цикл “Читальня”), де бешкетування легітимізується як етап самопізнання.

Доведено, що поява філософських книжок-картинок (“Їжак Вільгельм”, “Де Ойра?”) знаменує перехід до інтелектуальної прози. Письменниця трансформує складні категорії (інакшість, інтроверсія) у візуально-метафоричні образи, запроваджуючи “літературу сповільнення”. Особливе місце посідає книжка “Моя Ба”, яка через концепцію “будиночка в серці” стає медіатором у темах старіння та втрати, замінюючи філософію буття етикою співчуття.

Визначено, що сучасний етап творчості – це бібліотерапевтична проза (“Таємні історії...”, “Майстерня обіймів”). Авторка створює безпечний простір для опрацювання травм війни, використовуючи персоніфікацію (тривожний рюкзак, сирена-рятівниця). Найновіші твори 2024–2025 рр. (“Майстерня обіймів”, “Прощавай, перший!”) представлені як синтез художнього наративу та прикладного воркбуку, що вчать соціальному інтелекту та м’якій адаптації до фізіологічних змін.

Зроблено висновок, що Тетяна Стус вибудувала шлях від “інструкцій до життя” до “простору життя”, де вразливість визнається силою, а письмо стає актом “обіймання” словом. Її доробок утверджує дитину як рівноцінну особистість, здатну плекати “внутрішній сад” у глобалізованому світі.