ЛЮДИНОЗНАВЧЕ ОСМИСЛЕННЯ СОБОРНОСТІ УКРАЇНИ
DOI:
https://doi.org/10.15330/gal.32.198-204Ключові слова:
антропологічний підхід, людинознавчий вимір, історіографія, УНР, ЗУНР, Акт Злуки, соборність України, соборницький процесАнотація
На основі аналізу української історіографії 1991–2018 рр. висвітлюється методологія і сут- ність антропологічного підходу в дослідженні Соборності України, обґрунтовується переміщення уваги з конкретних подій і документів на їх учасників і творців, на людей, задіяних у процесах. Виділено три етапи історіографії Соборності: перший – 1991–2004 рр.; другий – між Помаранчевою революцією і Революцією Гідності і третій – сучасний. Відстежено домінуючі тенденції дослідження проблеми, зокрема: перехід від висвітлення Соборності як Акту Злуки до трактування її як тривалого і транзит- ного процесу; Соборність стала об’єктом міждисциплінарних досліджень; застосування цивілізацій- ного та антропологічного підходу до осмислення Соборності і перехід від студіювання історії подій до історії людей. Виокремлено три сегменти об’єкту людинознавчого погляду на проблему: ідейні натхнен- ники, організатори і учасники соборницького процесу; носії соборницької ідеї; дослідники Соборності. Висловлені пропозиції та рекомендації щодо подальшого дослідження Соборності, утвердження державної та духовної єдності українського суспільства.