ЩОДЕННИК ПІДПІЛЬНОГО ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОГО СВЯЩЕНИКА АНТІНА СІРЕЦЬКОГО (березень 1950 – грудень 1952 рр.)

Анотація

Сучасна Церква (а йдеться не лише про священиків, але і про мирян) як ніколи гостро потребує прикладних чеснот. Імовірно, методологічно суперечливо оперувати поняттям “істо­рична Церква”, адже Церква, як зазначають богослови, створена Христом “відвіку і повсякчас” але це визначення, на наш погляд, має низку переваг. Водночас, в історичному минулому раз-у-раз шукаємо (і знаходимо!) відповіді на нагальні питання сьогодення. Не спроста ж про сучасну культуру фахівці говорять, як про “культуру гіпермаркету”, “культуру ницого сакрального”; йдеться про постхристиянську Європу, “light версію” християнства, етнографічне християнство тощо. На гадці висловлювання відомого релігійного діяча сучасності кардинала Римо-като­лицької Церкви, гвінейця Роберта Сара який нещодавно зауважив: “Церква вмирає, тому що священики бояться говорити правдиво та чітко. Ми боїмося засобів масової інформації, гро­мад­ської думки, своїх братів! Але добрий пастир віддає життя за своїх овець (...) Незабаром мене покличуть до Вічного Судді. Якщо я не передам правду, яку отримав, що я Йому скажу? Ми, єпископи, повинні тремтіти від думки про наше винне мовчання, наше поблажливе мовчання, наше поблажливе мовчання з навколишнім світом”