Тенденції кримінально-правової політики ЄС у сфері забезпечення охорони довкілля

Анотація

Стаття присвячена комплексному аналізу трансформації кримінально-правової політики Європейського Союзу в контексті прийняття Директиви (ЄС) 2024/1203 про охорону довкілля за допомогою кримінального права. Автор досліджує перехід від «декоративних» засад попереднього регулювання до системної гармонізації та жорсткої імплементації стандартів екологічної безпеки. У роботі доводиться, що нова Директива знаменує відмову від неефективної «відсильної моделі додатків», яка була властива Директиві 2008/99/EC, на користь деталізованого каталогу злочинів безпосередньо в тексті акта, що забезпечує належну правову визначеність.
Особлива увага приділяється де-факто нормативному втіленню концепції екоциду через впровадження «кваліфікованих кримінальних правопорушень» (Стаття 3(3)), що базуються на критеріях широкомасштабної, незворотної або довготривалої шкоди екосистемам.
Центральне місце в дослідженні посідає аналіз Статті 21 Директиви, яка впроваджує обов’язкове стратегічне планування через розробку Національних стратегій боротьби з екологічними злочинами. Розкрито вимоги до структури цих стратегій, включаючи ресурсний аудит (Стаття 17), спеціалізацію кадрів та регулярне навчання (Стаття 18). Концепція «ланцюга правозастосування» (enforcement chain) розглядається як інтегрована система, що об’єднує інспекційні, слідчі та судові органи в єдиний механізм. Також висвітлено питання посилення транскордонного співробітництва за участю Євроюсту та Європолу, а також розширення процесуальних прав «зацікавленої громадськості» та екологічних організацій. Зроблено висновок, що новітня політика ЄС трансформувалася в модель системного операційного управління безпекою, де її ефективність прямо залежить не тільки від якості дефініцій складів кримінальних правопорушень та визначення санкцій, а й від якості стратегічного планування та інституційної спроможності національних органів.