Забезпечення стійкості об’єктів критичної інфраструктури у вимірі кримінально-правової політики
DOI:
https://doi.org/10.15330/apiclu.68.1.83-1.91Ключові слова:
кримінально-правова політика, об’єкт кримінально-правової охорони, імплементація законодавства ЄС, критична інфраструктура, криміналізація, злочини проти основ національної безпеки, кримінальні правопорушення проти громадської безпека, кримінальні правопорушення в сфері енергетики, кримінальні правопорушення проти власності, кримінальні правопорушення проти здоров’я населення, кримінальні правопорушення проти безпеки руху та експлуатації транспорту.Анотація
Стаття присвячена комплексному аналізу трансформації національної кримінально-правової політики України в умовах адаптації до сучасних європейських стандартів безпеки критичної інфраструктури (КІ). Основна увага приділяється дослідженню фундаментального парадигмального зсуву, задекларованого у Директиві (ЄС) 2022/2557 (Директива CER), що полягає у переході від концепції «захисту» (protection) фізичних активів до забезпечення їхньої «стійкості» (resilience). Автор обґрунтовує, що для кримінально-правової доктрини цей перехід означає необхідність переосмислення об’єкта злочинного посягання: фокус охорони зміщується з матеріальної цілісності споруд («бетону і заліза») на функціональну спроможність системи безперебійно надавати життєво важливі послуги суспільству.
У роботі детально проаналізовано виклики, пов’язані із розширенням секторальної охорони з двох (енергетика та транспорт) до одинадцяти критичних галузей, що створює складну «систему систем» та актуалізує концепцію «каскадної шкоди» (cascading effects). Доведено, що кримінальна відповідальність у цій сфері повинна диференціюватися не лише за обсягом прямих збитків, а й за масштабом системної дестабілізації, яку спричиняє «ефект доміно» при посяганні на взаємопов’язані об’єкти. Окремий акцент зроблено на імплементації підходу «всіх небезпек» (all-hazards approach) та ризик-орієнтованого підходу, що вимагає від кримінально-правової політики переходу до превентивного захисту потенційно вразливих вузлів інфраструктури.
Значну увагу приділено проблемі термінологічної неузгодженості між чинним Кримінальним кодексом України та профільним законодавством, зокрема щодо дефініцій «критично важливий об’єкт» та «критичний суб’єкт».
Наголошується, що ефективна кримінально-правова політика має базуватися на консолідації норм та гармонізації національних стандартів із вимогами CER для забезпечення національної безпеки в умовах динамічних гібридних загроз та воєнних дій.
