Волонтерство як елемент громадянського суспільства в державі.

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз волонтерства як фундаментального елемента громадянського суспільства в Україні, з акцентом на його теоретичні засади, правову політику регулювання та взаємозв’язок з правовою культурою. Дослідження актуалізується триваючою війною проти України станом на 2025 рік, коли волонтерство набуває критичного значення як механізм заповнення прогалин у державному управлінні та фундамент соціально-економічного розвитку в умовах гуманітарної кризи.
Волонтерство являє собою добровільну, безкорисливу діяльність, орієнтовану на суспільні потреби, яка еволюціонувала від історичних традицій взаємодопомоги до сучасного інструменту соціальної згуртованості та демократичної участі. Проаналізовано мотивації волонтерів, їхню класифікацію за психологічними типами та гендерними особливостями, а також функції організацій громадянського суспільства.
У контексті правової політики досліджено еволюцію українського законодавства про волонтерську діяльність, зокрема Закон України № 3236-VI та зміни після 2022 року, що розширили напрями активності та форми державної підтримки. Проведено порівняльний аналіз з європейськими стандартами, включаючи Рекомендацію CM/Rec(2018)11 Ради Європи, яка акцентує на створенні сприятливого середовища для волонтерів без надмірних обмежень.
Особливу увагу приділено взаємозв’язку волонтерства з правовою культурою та правосвідомістю: волонтерські наративи реконструюють громадянство від пасивного індивідуалізму до активних об’єднань, формуючи цінності солідарності, жертовності та справедливості. У висновках запропоновано рекомендації щодо посилення ролі волонтерства через залучення громадськості до формування правової політики, усунення правових перешкод, збалансоване регулювання, розвиток правової освіти та інтеграцію з міжнародними стандартами для забезпечення сталого розвитку громадянського суспільства та національної безпеки.