Кримінально-правова охорона діяльності судових органів від втручання: порівняльний аспект

Анотація

У статті наголошено на важливості охорони засобами кримінально-правового характеру відносин з відправлення правосуддя, незалежність та неупередженість якого є запорукою розвитку суспільства і держави, перебуваючи у руслі відповідної політики. Звернено увагу на один із найбільш жорстких методів протидії протиправному втручанню у діяльність з відправлення правосуддя, яким справедливо виступає реалізація механізму кримінальної відповідальності, проте правозастосовна практика у цьому відношенні демонструє недостатню ефективність роботи органів кримінальної юстиції. У статті також проаналізовано сучасний стан правозастосування, на практику якого впливає ряд чинників: складність доказування, латентність злочинних проявів, небажання представників суддівського корпусу звертатися за офіційним реагуванням, тощо. Виникають питання і щодо якості норми ст.376 Кримінального кодексу України, її здатності забезпечити повноцінне реагування на криміногенні виклики у сучасних умовах.
Представлений аналіз кримінального законодавства держав романо-германської правової системи у частині закріплення відповідальності за втручання у діяльність судових органів, яке обґрунтовано можна класифікувати на дві загальні групи: 1) кодифіковані акти, у яких аналізована протиправна поведінка виділена серед деліктів проти правосуддя, яке становить самостійний об’єкт кримінально-правової охорони, та деталізована за рахунок вказівок на вплив, втручання, перешкоджання за допомогою різних способів (Франція, Іспанія, Польща, Болгарія); 2) кодифіковані акти, що не передбачають у своїй структурі охорону відносин з відправлення правосуддя узагалі, а протиправний вплив/втручання у діяльність судових органів оцінюють як делікти проти влади чи порядку виконання службових обов’язків (ФРН, Нідерланди). Установлено, що для законодавства держав постсоціалістичного періоду притаманною є регламентація кримінальної відповідальності за посягання на правосуддя, яке становить собою або самостійний об’єкт, або ж є структурною одиницею іншого, більш загального утворення – державної влади (Вірменія, Азербайджан та інші). Аналізований міжнародний досвід запропоновано можливим до запозичення у частині розширення переліку потерпілих від протиправної поведінки осіб, її деталізації та диференціації відповідальності за допомогою кваліфікованих ознак складу злочину.