Правотворча діяльність у галузі кримінального права: до проблеми розуміння

Анотація

Статтю присвячено дослідженню розуміння поняття правотворчості в галузі кримінального права України. Встановлено, що така правотворчість насамперед повинна базуватися на загальнотеоретичному концепті відповідного поняття. Визначено співвідношення між нормтворчістю та правотворчістю. Нормотворчість притаманна в основному діяльності окремих органів держави, а правотворчість – це діяльність держави в цілому, а також усіх її компетентних органів. Нормотворчість – це більш широке поняття, порівняно із правотворчістю, яка є різновидом нормотворчості та є завершальним етапом формування норм права – правотворення, в процесі якого правові задуми щодо впорядкування суспільних відносин втілюються в сучасну правову реальність в формі нормативних юридичних документів, прийнятих державою. Основним критерієм для розмежування понять «нормотворчість» та «правотворчість» є кінцевий результат кожного із цих процесів: для правотворчості наслідком її здійснення є поява правових норм, а кінцевим результатом нормотворчості є прийняття нормативно-правових актів. Встановлено, що правотворчість у галузі кримінального права характеризується специфічними ознаками, які відображають специфіку механізму кримінально-правового регулювання та визначають його спрямованість. Метою правотворчості у галузі кримінального права є реалізація можливостей кримінально-правової політики через особливі законодавчі прийоми конструювання кримінально-правових заборон, яка реалізується шляхом досягнення таких основних завдань: 1) теоретичне моделювання майбутніх кримінально-правових норм, яке може здійснюватися як на рівні доктринальних знань, так і під час здійснення нормопроектної діяльності в галузі кримінального права; 2) конструювання кримінально-правових норм з дотриманням правил та вимог, які висуваються до законодавчого процесу в Україні; 3) використання створених моделей у механізмі кримінально-правового регулювання; 4) розробка оптимальних варіантів оптимізації та модернізації кримінально-правової норми з урахуванням можливих змін кримінально-правової політики; 5) прикладний характер правотворчості у галузі кримінального права, обумовлений потребами правозастосовної діяльності.