До питання про особливості методології теоретико-правового аналізу Регламенту Верховної Ради України

Анотація

У цій статті здійснено аналіз наявних методологічних підходів до осмислення юридичної природи Регламенту Верховної Ради України, їх критика з позицій постпозитивістської наукової методології та конструювання на цій основі оптимального підходу, в рамках якого видається можливим комплексне пізнання й адекватне відображення основних юридичних характеристик зазначеного законодавчого акта, в єдності його феноменологічних, нормативних, функціональних та аксіологічних елементів. Обґрунтовано думку, що застосування низки загальнофілософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів до дослідження юридичної природи Регламенту як особливого кодифікаційного акта, покликаного систематизувати законодавче регулювання парламентських процедур, дозволяє різнопланово охарактеризувати його правову природу та місце в системі національного законодавства, суттєво поповнивши традиційні наукові дані, переглянувши деякі висновки, та оновити зміст наукового знання про Регламент і його правові особливості. З’ясовано, що, з урахуванням актуального стану вітчизняної юриспруденції, оптимальним науковим інструментарієм для пізнання юридичної природи Регламенту володіє постпозитивістська методологічна парадигма, центрована довкола антропологічного, феноменологічного й аксіологічного підходів, яка звертає більше увагу до розробки і впровадження новітніх юридичних технологій нормопроектування і правореалізації, а також привертає увагу до осмислення соціолого-правових аспектів законодавчої політики, взаємодії парламенту і громадськості щодо реалізації ключових елементів цієї політики, посилення гнучкості та стабільності регламентних процедур, їх завчасного оновлення і пристосування до мінливих умов політико-правової реальності. Акцентовано на тому, що така методологічна парадигма здатна забезпечити не механістичне, а діалектичне поєднання таких наукових прийомів і способів аналізу Регламенту, які б ураховували новітні напрацювання у сфері розвитку і модернізації сучасних моделей парламентаризму, давали змогу відкритого й незаангажованого погляду на тенденції парламентського процесу, а також сприяли формуванню сучасної доктрини Регламенту на основі збереження раціональних елементів регламентного регулювання парламентських процедур та адаптації вітчизняного парламентаризму до кращих європейських парламентських правових традицій, цінностей і практик.