Басейнові ради у механізмі управління водними ресурсами в Україні: на шляху до європейських стандартів

Анотація

Проаналізовано розвиток концепції управління водними ресурсами за басейновим принципом та роль басейнових рад у механізмі реалізації водної політики. Розглянуто юридичне визначення басейного принципу управління водними ресурсами у директивах ЄС, насамперед Директиви 2000/60/ЄС від 23.10.2000 року. Наголошено, що концепція управління водними ресурсами за басейновим принципом розширилася: від оцінки річкового басейну виключно як одиниці розробки ресурсів – до включення до неї питань захисту навколишнього середовища, можливих наслідків зміни клімату, відновлення водних екосистем, пошкоджених втручанням людини в гідрологічний цикл тощо. Аналіз європейських національних практик реалізації водних політик свідчить про інтеграцію, взаємодію концепцій сталого розвитку і комплексного управління водними ресурсами та політики міського планування (так званих «територіальних» політик розвитку та управління водними ресурсами).
Компаративний аналіз практики реалізації вимог Директиви 2000/60/ЄС та правової регламентації діяльності консультативно-дорадчих органів – комітетів річкових басейнів, басейнових рад, які визнано важливими інструментами управління річковим басейном, дає підстави констатувати, що в Україні басейнові ради не мають такого впливу на реалізацію водної політики, як у країнах-членах ЄС, які стояли біля витоків формування Європейського Співтовариства, зокрема у Франції. Зазначено, що необхідно запозичувати досвід країн, які розробляють механізми, у яких басейнові ради набувають статусу активного, дієвого інструменту управління водними ресурсами та використовуються як платформа для діалогу та інструменту його покращення, що передбачає різні форми державно-приватного партнерства, делегування їм певних владних повноважень та контроль за їх діяльністю із залученням різних інституцій громадянського суспільства. Участь громадськості слід підтримувати на ранніх стадіях процесу планування, щоб зробити його найбільш ефективним, при цьому важливо забезпечити прозорість процесу прийняття рішень, щоб стимулювати участь найбільшої кількості зацікавлених сторін у прийнятті рішень.