ПЕРЕРОБКА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ АГРОХОЛДИНГАМИ: СТАН, ПЕРЕШКОДИ НА ШЛЯХУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО РОЗВИТКУ ТА НАПРЯМИ ЇХ УСУНЕННЯ

Анотація

Метою даного дослідження є оцінка стану переробки сільськогосподарської продукції в цілому та агрохолдинговими структурами зокрема, визначення наслідків сировинної пастки, перешкод на шляху її розвитку та способів їх усунення. Дослідження проведено на основі аналізу і синтезу, емпіричного, абстрактно-логічного та екосистемного підходів, систематизації й узагальнення, статистичного і графічного методів. В результаті розвідки було виявлено, що переробка продукції не стала пріоритетним видом діяльності для більшості агрохолдингів. Підтверджено правильність логіки урядового Закону № 4536 від 16 липня 2025 року про запровадження 10% експортного мита на сою та ріпак для торгових компаній, які не мали власних посівів цих культур. Спостерігалося збільшення частки посівних площ бобових культур серед малих виробників; переробка олійних культур у 2025/2026 МР знаходиться на найвищому рівні за останні роки; фермерські господарства не зазнали збитків, оскільки рентабельність сої становила 26,6%, а ріпаку – 25%, а сезонна ціна на внутрішньому ринку була конкурентною з експортною. Новизною стало визначення соціально-економічних та екологічних наслідків сировинної пастки, виявлення перешкод для виходу з неї та шляхів їх усунення. Серед них: заохочення вертикальної та горизонтальної інтеграції сільськогосподарських виробників, переробників сировини та торговельних мереж, створення кластерів сільськогосподарського виробництва, реанімація всіх видів співпраці між мікро-, малими та середніми фермами та з агрохолдингами; сприяння приватним інвестиціям в інноваційний розвиток харчових технологій, зокрема шляхом реалізації стратегії «Від ферми до виделки», екосистеми в агропродовольчому секторі тощо; підтримка та масштабування маркетингових ініціатив мікро-, малих та середніх підприємств для відкриття альтернативних шляхів доступу до ринків органічної, крафтової та нішевої харчової продукції. Отже, агрохолдингові структури можна віднести до трьох груп: перша – традиційно спеціалізується на  переробці й експорті готової продукції рослинного і тваринного походження (70% і більше доходу); друга – змішаного типу, оскільки поєднує сировинний експорт із частковою переробкою сільськогосподарської продукції  (від 15 до 35%); третя – займається суто експортом зернових і олійних культур (до 100% доходу).