РОЛЬ МИРОТВОРЦІВ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ МІЖНАРОДНОЇ КОЛЕКТИВНОЇ БЕЗПЕКИ
DOI:
https://doi.org/10.15330/apred.1.18.140-147Ключові слова:
забезпечення миру, міжнародна безпека, Збройні сили, ООН, миротворці, збройна агресіяАнотація
В статті обґрунтовано, що завдання збереження миру, запобігання збройним конфліктам, не допущення знищення людей під час військових та етнічних протистоянь потребує об’єднання усіх зусиль Світового співтовариства. Розглянуто питання ролі миротворчої діяльності ООН, участі в ній окремих держав, у тому числі й України. Доведено що війна в Україні, зумовлена військовою агресією РФ, показала, що світ не став стабільним, оскільки конфлікти спалахують в багатьох країнах, як і в минулі роки. Теперішня війна в Україні, спричинена РФ показала недостатність та малу ефективність підтримки ООН у питанні припинення війни та забезпечені міжнародної безпеки. Встановлено, що історично головна роль НАТО — забезпечення свободи і безпеки країн-членів з використанням політичних і військових засобів. НАТО дотримується цінностей демократії, індивідуальної свободи, верховенства права та мирного розв’язання суперечок. Світовий досвід показує, що нейтралітет сьогодні економічно, політично і безпеково невигідний. Обґрунтовано що нові непередбачувані загрози та виклики безпеці ставлять перед кожною цивілізованою країною проблему вибору: військовий нейтралітет чи участь у системі колективної безпеки. Проти спільної загрози потрібні спільні дії. Характер загрози змінився, необхідні для боротьби з нею засоби – теж, однак принцип залишився тим же самим – колективна оборона країн, об’єднаних спільними цінностями. Акцентовано увагу на тому, що сьогодні українці засвоюють урок: мирні угоди, підписані урядами, які беруть участь або заохочують до масових порушень прав людини, не мають цінності і не можуть бути реалізовані практично. Доведено, що у такій ситуації не доцільно підтримувати мир за взаємною згодою, його потрібно вирішувати спільними діями. У процесі дослідження автори використовували методи історичного підходу, порівняння, теоретичного узагальнення опису, конкретизації, формалізації, формування пропозицій, надання висновків та узагальнень.
Посилання
2. Bruz, V. The UN and the settlement of international conflicts. Kyiv, Lubid. 1995.
3. On Ukraine's Participation in International Peacekeeping and Security Operations. Law of Ukraine. Verkhovna Rada of Ukraine, zakon1.rada.gov.ua/. Accessed 30 March 2022.
4. On Ukraine's participation in international peacekeeping operations. Law of Ukraine. Verkhovna Rada of Ukraine, zakon2.rada.gov.ua/ Accessed 30 March 2022.
5. The Constitution of Ukraine. Verkhovna Rada of Ukraine, zakon4.rada. gov.ua/laws/show/254-vr. Accessed 29 March 2022.
6. Lega, A. „The main activities of Ukrainian peacekeeping units (1992 - 2006).” Ukraine of the twentieth century: Culture, ideology, politics, issue 12, 2007, pp. 485-494.
7. Kudriatchenko, A.I. Ukraine in Europe: the context of international relations. Kyiv, Feniks, 2011.
8. “Peacekeeping activities of the Armed Forces of Ukraine.” Chtyvo, chtyvo.org.ua. Accessed 28 March 2022.
9.Smilska, I. „Creation and evolution of the regulatory framework for peacekeeping in Ukraine.” Chtyvo, chtyvo.org.ua / Accessed 1 April 2022.
10. Trofimovich, V. “Russian aggression against Ukraine as a threat to the world security system.” Scientific Notes of the National University of Ostroh Academy: Historical Sciences Series, vol. 26, 2017, pp. 135-142.
11.UK Prime Minister's Office. “Establishment of a National Security Strategy.” www.number10.gov.uk/news/latest-news/2010/05/establishment-of-a-national-security-council-49953. Accessed 6 April 2022.
12. The Military Gendarmerie of the Polish Armed Force, www.zw.wp.mil.pl/en/205.html. Accessed 8 April 2022.
##submission.downloads##
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
- Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
- Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).