ЄПИСКОПСЬКІ СВЯЧЕННЯ ІНОКЕНТІЯ ВИННИЦЬКОГО В ГАЛИЧІ 1680 РОКУ: ІСТОРИЧНА ПОДІЯ В КОНТЕКСТІ «НОВОЇ УНІЇ» І ВЗАЄМИН ЛЬВІВСЬКОЇ, ПЕРЕМИСЬКОЇ ТА МУКАЧІВСЬКОЇ ЄПАРХІЙ

Анотація

Стаття присвячена аналізу контексту, значимості та символізму вділення єпископських свячень Перемиському єпископу-номінантові Інокентію Винницькому Львівським єпископом Йосифом Шумлянським і Мукачівським єпископом Йосифом Волошиновським з допомогою Унівського архимандрита Варлаама Шептицького в катедрі у Галичі (Крилосі) 1680 р. Подію, що зібрала представників двох доти ворогуючих православних таборів, досліджено на тлі їх понад десятирічної міжусобної боротьби, подальшого примирення й діяльності вже як табору «нової унії» на шляху до Київської унійної митрополії. Розумінню значимості цього акту сприяє реконструкція перебігу змагань за Львівську єпархію й адміністрування Київською православною митрополією між групами на чолі з єпископами Антонієм Винницьким і Йосифом Шумлянським. В ході цієї боротьби сторони поступово відійшли від радикалізму й дійшли до сприйняття можливості свого приєднання до унійної Церкви. З’ясовано, що майбутні учасники акту свячень Інокентія Винницького входили до різних таборів, і висвітлено їх діяльність там. Встановлено, що попередньо Волошиновський отримав єпископські свячення не від Шумлянського, а від Єремії Свистельницького – ставленика Антонія Винницького і непримиренного опонента Шумлянського. Аналогічно Варлаам Шептицький був людиною з групи Винницького. Боротьбу за єпархію виграв Шумлянський, а за митрополію – Винницький. Фіксація цього стала відправною точкою діалогу між групами. По смерті Антонія Винницького Шумлянський зумів об’єднати табори, тим паче, що Інокентій Винницький перед свяченнями погодився, як і Львівський єпископ, бути унійним. Далі почався складний діалог групи «нової унії» з унійною єрархією, Апостольською столицею і світською владою. Специфіку становища «нової унії» розумів король Ян ІІІ Собеський. Апостольська столиця вагалася, як прийняти Шумлянського, і відкидала кандидатуру Винницького; унійна Церква і король шукали компроміс, щоб прийняти їх в «стані сущому». Також унійна Церква побоювалася підступу Шумлянського. Він же вимагав визнати свої митрополичі права спершу на частину Київської митрополії, а коли не вдалося, то прагнув відродити Галицьку митрополію. На тлі цих складних дискусій вділення єпископських свячень Інокентію Винницькому у катедрі в Галичі стало одним з виразів позиції «нової унії»: декларацією її суб’єктності і прагнення увійти в унійну Церкву на певних умовах. Галицьку митрополію, зрештою, не відновили, але знаково, що вже представники наступного покоління «нової унії» стали київськими унійними митрополитами.