ЩОДЕННИК ПІДПІЛЬНОГО ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОГО СВЯЩЕНИКА АНТІНА СІРЕЦЬКОГО (березень 1950 – грудень 1952 рр.)
DOI:
https://doi.org/10.15330/gal.34.256-268Анотація
Сучасна Церква (а йдеться не лише про священиків, але і про мирян) як ніколи гостро потребує прикладних чеснот. Імовірно, методологічно суперечливо оперувати поняттям “історична Церква”, адже Церква, як зазначають богослови, створена Христом “відвіку і повсякчас” але це визначення, на наш погляд, має низку переваг. Водночас, в історичному минулому раз-у-раз шукаємо (і знаходимо!) відповіді на нагальні питання сьогодення. Не спроста ж про сучасну культуру фахівці говорять, як про “культуру гіпермаркету”, “культуру ницого сакрального”; йдеться про постхристиянську Європу, “light версію” християнства, етнографічне християнство тощо. На гадці висловлювання відомого релігійного діяча сучасності кардинала Римо-католицької Церкви, гвінейця Роберта Сара який нещодавно зауважив: “Церква вмирає, тому що священики бояться говорити правдиво та чітко. Ми боїмося засобів масової інформації, громадської думки, своїх братів! Але добрий пастир віддає життя за своїх овець (...) Незабаром мене покличуть до Вічного Судді. Якщо я не передам правду, яку отримав, що я Йому скажу? Ми, єпископи, повинні тремтіти від думки про наше винне мовчання, наше поблажливе мовчання, наше поблажливе мовчання з навколишнім світом”