СУДОВІ РЕПРЕСІЇ КОМІТЕТУ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ ПРОТИ УКРАЇНСЬКОЇ ГЕЛЬСІНСЬКОЇ ГРУПИ (ЛЮТИЙ 1977 – ЛЮТИЙ 1979 рр.)

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.15330/gal.38.119-129

Анотація

У статті досліджуються судові репресії радянського режиму проти Української гельсінської групи (УГГ) у період її найвищої активності – з лютого 1977 до лютого 1979 рр. Цей часовий проміжок став вирішальним у формуванні державної стратегії радянських органів влади щодо придушення організованого правозахисного руху в УРСР. На основі широкої джерельної бази, яка включає раніше засекречені документи з Галузевого державного архіву Служби безпеки України, програмні документи УГГ та свідчення учасників подій, автор аналізує форми, методи та масштаби репресивної політики КДБ щодо учасників групи. Методологічною основою статті виступили принципи об‟єктивності, істо- ризму, всебічності, наступності, а також комплекс загальнонаукових та спеціально-історичних методів. Було проведено перехресний аналіз та зіставлення інформації історичних джерел різного походження для встановлення об‟єктивної картини подій. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що ок- реслена проблема досі не стала предметом повноцінного вивчення в сучасній українській історіографії.

Зосереджено увагу на специфіці реалізації судових переслідувань, які виступали не лише як інструмент покарання, але і як засіб превентивного тиску, ізоляції лідерів УГГ та демонстративного залякування ширших дисидентських кіл. У статті докладно висвітлено перебіг судових процесів над Миколою Руденком та Олексієм Тихим, Миколою Матусевичем і Мирославом Мариновичем, Левком Лук‟яненком, а також організаційні, оперативні та ідеологічні механізми їх реалізації. Автор доводить, що попри показовий характер репресій та намагання дискредитувати УГГ як «антирадянську» й «екстремістську» організацію, її учасники продемонстрували високий рівень моральної стійкості, відмову від співпраці з владою та спробу використати суди як трибуну для публічного викриття порушень прав людини в СРСР. Окрема увага приділена міжнародному контексту діяльності УГГ, зокрема спробам КДБ мінімізувати її контакти із зовнішнім світом, ігноруючи в публічному просторі сам факт існування групи.

У статті також розглянуто наслідки судових репресій для подальшої долі УГГ. Хоча затримання і тривалі терміни ув‟язнення ключових активістів завдали структурі значного удару, вони не призвели до її ліквідації. Діяльність групи продовжилася зусиллями залишених на волі учасників, серед яких особливо активними були Оксана Мешко та Олесь Бердник. УГГ надалі публікувала меморандуми, інформаційні бюлетені та заклики до міжнародної спільноти, а також поповнювала свої лави новими членами, зокрема серед політичних в‟язнів.

Стаття дозволяє комплексно оцінити судові репресії як один із центральних інструментів радянської каральної системи в протидії правозахисному рухові в Україні, а також простежити механізми тиску, дезінформації та маніпуляції громадською думкою, що були характерними для діяльності КДБ у зазначений період. Дослідження поглиблює розуміння динаміки протистояння між державою та громадянським суспільством в умовах авторитарного режиму та окреслює важливі аспекти національного спротиву, актуальні й у сучасному контексті боротьби за права людини.

##submission.downloads##

Опубліковано

2025-12-02

Статті цього автора (авторів), які найбільше читають