Cтратегічне планування в управлінні вищими навчальними закладами: теоретичні та прикладні підходи (на прикладі Туреччини та Азербайджану)
DOI:
https://doi.org/10.15330/jpnu.13.2.52-61Ключові слова:
стратегічне планування, управління вищою освітою, університетські реформи, Туреччина, АзербайджанАнотація
У статті досліджується роль стратегічного планування в управлінні закладами вищої освіти на основі порівняльного аналізу досвіду Туреччини та Азербайджану. У дослідженні аналізується концептуалізація, інституціоналізація та практична реалізація стратегічного планування в системах вищої освіти з особливим акцентом на моделі управління, нормативно-правові рамки, управлінську спроможність та організаційну культуру. Методологічною основою дослідження є якісний концептуальний підхід, що передбачає аналіз національних стратегічних документів у сфері вищої освіти, інституційних стратегій університетів, регуляторних механізмів та сучасної наукової літератури. Порівняльний аналіз дозволяє виявити спільні та відмінні риси впровадження стратегічного планування в обох країнах. Результати дослідження свідчать, що Туреччина сформувала відносно розвинену та структуровану модель стратегічного планування, інтегровану з механізмами державного регулювання, результативного управління та системами забезпечення якості. У турецьких університетах стратегічне планування виконує не лише формальну адміністративну функцію, а й слугує практичним інструментом прийняття управлінських рішень, розподілу ресурсів, інституційної диференціації та інноваційного розвитку. Натомість у закладах вищої освіти Азербайджану стратегічне планування перебуває на початковому та нерівномірному етапі становлення. Попри наявність стратегічних документів та участь окремих університетів у міжнародних програмах співпраці, планувальні практики часто залишаються фрагментарними та слабко інтегрованими в повсякденні управлінські процеси. Обмежена управлінська спроможність, недостатнє залучення стейкхолдерів і слабкий зв’язок між стратегічним плануванням та бюджетуванням істотно знижують ефективність їх реалізації. Зроблено висновок, що стратегічне планування може бути дієвим лише за умови його впровадження в рамках партисипативного управління, інституційної автономії та систематичного моніторингу й організаційного навчання. Посилення стратегічного планування здатне суттєво підвищити управлінську спроможність закладів вищої освіти та сприяти їх сталому включенню до глобального академічного простору.




