Розбудова української шкільно-освітньої справи як підґрунтя професійної підготовки молоді української діаспори у другій половині ХХ ст

Анотація

У статті проаналізовано становлення і розвиток української шкільно-освітньої справи як підґрунтя професійної підготовки української молоді в країнах Заходу другої половини ХХ ст. Акцентовано на складності та багатогранності цього процесу, який був зумовлений соціально-економічною та освітньою політикою держав, що стали для українців новою батьківщиною, географією та компактністю їх розселення, зайнятістю в різних галузях економіки, наявністю в середовищі діаспори фахової інтелігенції, її національним освідомленням, станом релігійного життя тощо. Відповідно, у різних державах (Німеччина, Великобританія, Польща, Канада, США, Австралія, Аргентина та ін.) цей процес був різний, більш чи менш інтенсивний та результативний, але й досі залишається предметом зацікавлення як важливий оплот рідних культурних надбань, невичерпне джерело збереження духовності її носіїв.

Представлено інституційні форми та види здобуття педагогічної освіти українцями в державах Заходу другої половини ХХ ст., специфіку навчально-виховної діяльності у різних типах закладів освіти та головні тенденції розвитку української шкільно-освітньої справи. Серед них: розширення мережі дошкільних закладів, початкових, середніх і високих шкіл у зв’язку з припливом емігрантів до країн Західної Європи, Америки та Австралії; об’єднання зусиль провідних українських громадських об’єднань у царині збереження національної самобутності та духовності народжених поза межами рідної землі українців; вироблення науково обґрунтованої, пристосованої до потреб та умов проживання українців у діаспорі теорії навчання й національного виховання підростаючих поколінь; удосконалення змісту навчально-виховного процесу в усіх типах шкіл, приведення його до норм існуючої державної системи освіти та зрослих вимог економічного і культурного життя країн, що стали новою батьківщиною для українців.