Михайло Грушевський і Галичина (1885–1894)

Анотація

У статті розглянуто інтерес М. Грушевського до Галичини та його перші взаємини з народовськими діячами в 1885–1894 рр. М. Грушевський зацікавився українською діяльністю ще в юності, вважав австрійську Галичину, з її конституційними можливостями, потенційним центром національного руху в умовах чинності Емського указу 1876 р., репресій проти українства в Росії. У щоденнику, який молодий Михайло вів з 1883 р., він регулярно записував свої враження від знайомства з подіями в Галичині. Під ідеологічним впливом В. Антоновича, О. Кониського та І. Нечуя-Левицького за посередництвом діячів київської “Старої громади” М. Грушевський у середині 1880-х рр. налагодив стосунки з галицькими народовцями О. Барвінським, І. Белеєм та ін., друкувався в місцевій пресі. Перша публікація М. Грушевського у львівській газеті “Діло” з’явилася при підтримці І. Нечуя-Левицького в червні 1885 р. Він неодноразово друкував свої матеріали у львівському журналі “Правда” (з 1888 р.), а стаття під псевдонімом М. Сергієнко в першому томі “Записок НТШ” 1892 р. поклала початок його багатолітній співпраці з науковими виданнями Галичини.

М. Грушевський підтримав політику “нової ери” – польсько-українського порозуміння (1890–1894 рр.), що була ініційована українськими діячами в Росії з метою створення кращих умов для розвитку національного руху в Галичині. З 1891 р. обговорювалося питання переїзду М. Грушевського в Галичину, за рекомендацією професора В. Антоновича. Галицькі діячі наполягали на кандидатурі В. Антоновича, І. Белей та О. Барвинський у 1893 р. навіть здійснили візити до Києва, щоб переконати його погодитися на переїзд до Львова, але безрезультатно. Восени 1894 р. М. Грушевський з патріотичних міркувань переїхав до Галичини, де очолив новостворену кафедру історії України у Львівському університеті, що започаткувало новий, галицький період у його житті та творчості (до 1913 р.). Тепло прийнятий галичанами, він розгорнув багатогранну діяльність, що була вагомим інструментом конструювання історичної пам’яті українців: сприяв розбудові Наукового товариства ім. Шевченка, організації широкої видавничої діяльності українською мовою та ін.