Етнопедагогічний дискурс в українському освітньому просторі за кордоном: Концептуальні засади М. Стельмаховича і П. Лосюка

Анотація

У статті здійснено системний теоретико-методологічний аналіз наукової спадщини визначних представників карпатської педагогічної школи — академіка Мирослава Стельмаховича та народного вчителя Петра Лосюка. Актуальність дослідження зумовлена сучасними суспільно-політичними викликами, зокрема триваючою збройною агресією та масштабною міграцією українців, яку нерідко визначають як п’яту хвилю еміграції. За таких умов збереження національної ідентичності дітей за кордоном набуває особливого значення, виступаючи важливим чинником забезпечення національної безпеки та наступності українських культурних і освітніх традицій. Теоретично обґрунтовано взаємозв’язок між концепцією «Родинної педагогіки» М. Стельмаховича та практикоорієнтованою моделлю «Школи радості» П. Лосюка. Особливу увагу приділено родині як первинному осередку патріотичного виховання та формування ціннісних орієнтацій дітей. Окреслено також основні педагогічні умови, що забезпечують ефективність родинного виховання відповідно до концептуальних положень М. Стельмаховича, з акцентом на значущості високодуховних обрядів і традицій як невід’ємних складників виховного процесу. Особливу увагу зосереджено на практичній реалізації етнопедагогічних принципів у діяльності Яворівської школи на Гуцульщині. Проаналізовано ключові складники моделі П. Лосюка, зокрема естетизацію освітнього середовища через залучення до традиційних народних ремесел (таких як писанкарство та різьблення по дереву), принцип гармонії з природою, що реалізується через педагогічне використання карпатського ландшафту, а також пріоритет трудового виховання. Обґрунтовано, що інтеграція теоретичних засад М. Стельмаховича з практико-орієнтованою етнографічною моделлю П. Лосюка формує цілісну систему виховання патріотично налаштованого громадянина з високим рівнем культурної свідомості. Наукова новизна дослідження полягає у вивченні етнопедагогічних методів як інструментів формування психологічної стійкості та створення «підтримувального ціннісного середовища» для дітей як в Україні, так і за її межами. Практичне значення статті полягає в можливості застосування запропонованих моделей у діяльності українознавчих шкіл української діаспори, спрямованій на зміцнення зв’язку молодого покоління з національною спадщиною та культурним корінням.