СЕМІОТИКА ТА ТЕХНІКИ ГУЦУЛЬСЬКОЇ ВИШИВКИ У КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

Анотація

Анотація. Стаття присвячена ґрунтовному аналізу гуцульської вишивки як унікального культурного феномену, що поєднує естетичні, символічні, ритуальні та комунікативні аспекти. Вишивка розглядається не лише як традиційне декоративно-ужиткове мистецтво чи ремесло, а як складний засіб збереження колективної пам’яті, формування й трансляції національної ідентичності, закріплення світоглядних уявлень та сакральних знань. У центрі дослідження – Гуцульщина, регіон з високим рівнем етнокультурної самобутності, де вишивальні традиції збереглися в надзвичайно автентичній формі. Проаналізовано історичні джерела та праці дослідників (І. Вагілевича, В. Шухевича, І. Гончара та ін.), які фіксували елементи традиційного одягу та вишивки. Вишивка трактується як візуальний текст – система знаків, здатна передавати інформацію про соціальний статус, родову належність, вік, сакральні уявлення й регіональну ідентичність. У статті детально проаналізовано характерні техніки гуцульської вишивки, зокрема низинку, занизування, гладь, хрестик, прутик, – як приклади технологічного різноманіття та локальної майстерності. Розглядається також орнаментальна система, побудована на символах, які мають сакральне, охоронне та космогонічне значення: ромб (родючість, жіноче начало), розетка (сонце, вічність), безкінечник (неперервність буття), хрест (захист, віра), гребінці (енергетичний рух). Аналізується роль кольору як смислового маркера, що варіюється залежно від локальних традицій: червоний, чорний, жовтий, зелений функціонують як знаки, що передають життєві, сакральні й оберегові значення. У сучасному контексті вишивка виконує нові функції – виступає інструментом творчої самореалізації, культурної терапії, засобом діалогу між поколіннями. Особливо цінною вона є в освітньому просторі, сприяючи поглибленню знань про національну спадщину. Підкреслено важливість збереження, осмислення й інтеграції традиційного вишивального мистецтва в сучасне культурне середовище як умови сталого розвитку української ідентичності.