Ще раз про французьке письменство у літературній критиці Івана Франка (Поль Бурже, Жорж Гюїсманс, Еркман-Шатріан, Ґонкури)

Анотація

Стаття присвячена міжкультурним зв’язкам в аспекті літературної критики. Пропонована стаття є третьою і останньою із задуманого її автором циклу статей про зацікавлення Івана Франка французьким письменством. Здійснено аналіз окремих праць І. Франка кінця ХІХ ст., в яких критик особливо наго­лошував на біографічній фазі в розгляді історії літератури та існуванні натуральної школи французьких романістів. Спонукою для письменника була поява тридцяти томів історії французької літератури від початків французького письменства до ХІV ст. І. Франко звернувся насамперед до творчості П. Бурже, зараховуючи його до тих письменників, які «починають здобувати собі повагу». Епізодично згаданий і письменник Гюїсманс, послідовник традицій натуралізму Е. Золя. Повніше І. Франко розповідав про творчість Еркмана-Шатріана, презентуючи «нашим численним землякам осібною книжечкою дві повістки» цих письменників українською мовою, вважаючи їх взірцем опрацювання великих сучасних питань. Вагоме місце у літературознавчих студіях І. Франка, пов’язаних із французькою романістикою, займала творчість видатних письменників Едмона і Жуля Ґонкурів, яких критик зараховував до «письменників великих і могутніх своїми талантами». Зусиллями цих могутніх талантів, зазначав І. Франко, рамки роману розширилися в небувалий досі спосіб, сучасний роман, створений цими великими письменниками, обіймає все, що називається людським життям. Оцінка спадщини згаданих у цій статті письменників дотична до ще однієї проблеми франкознавства – впровадження І. Франком цих літераторів в український літературний процес, а надто в український художній переклад. Окремі висловлювання про поданих тут прозаїків другої половини ХІХ століття, а також обширніший виклад трактування І. Франком доробку братів Ґонкурів, дозволяють зрозуміти причини Каменяревого зацікавлення творчістю цих французьких романістів.