Функціональна парадигма захисту системи кримінальної юстиції за законодавством ЄС

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз функціональної парадигми захисту системи органів кримінальної юстиції за законодавством Європейського Союзу. На основі аналізу актів вторинного права ЄС обґрунтовано, що протягом останнього десятиліття у європейському праві відбувається фундаментальний зсув: від фрагментарного, фінансово орієнтованого підходу, властивого Директиві (ЄС) 2017/1371 (PIF Directive), до автономної гармонізації захисту суддів, прокурорів та адвокатів як самостійної цінності, що забезпечує верховенство права.
Виокремлено три етапи еволюції цієї парадигми: етап національного суверенітету та фрагментарності (до 2017 року); етап фінансового прагматизму (2017–2019 роки), репрезентований директивами 2017/1371, 2018/1673 та 2019/713; сучасний етап захисту верховенства права (з 2022 року), що знайшов вираження у Директиві (ЄС) 2024/1226 щодо санкцій, Директиві (ЄС) 2024/1069 (Anti-SLAPP) та Пропозиції Європейської Комісії 2023 року про нову антикорупційну директиву (COM(2023) 234 final), яка пройшла стадію загального підходу Ради ЄС (червень 2024 року) і наразі проходить переговорний етап щодо певних трансформацій.
Зазначено, що ключовим елементом нової парадигми є уніфікація поняття «перешкоджання правосуддю» (obstruction of justice), визнання адвокатури невід’ємним суб’єктом охорони та інституційне зміцнення Європейської прокуратури як наднаціонального органу розслідування.
Сформульовано висновок про те, що захист органів кримінальної юстиції перестає бути виключно внутрішньою справою держав-членів і трансформується у комплексний інструмент забезпечення цілісності єдиного правового простору ЄС, що має безпосереднє значення для України з огляду на статус кандидата на членство в Союзі.