Свобода віросповідання: межі втручання держави у правове регулювання релігійних відносин в Україні

Анотація

Стаття присвячена проблематиці кримінально-правової охорони свободи віросповідання. Зокрема, через з’ясування відповідностей положень чинного кримінального законодавства України міжнародним стандартам та сучасним світовим тенденціям, розглядається питання меж втручання держави у релігійні відносин в Україні під час дії особливого правового режиму воєнного стану. Ставиться питання про те, чи відмова від виконання громадянином обов’язку по захисту вітчизни через релігійні переконання може вважатися порушенням чинного кримінального законодавства та чи повинна така особа підлягати кримінальній відповідальності за ухилення від проходження військової служби. А також чи можна вважати порушенням права на свободу віросповідання заборону діяльності так званої Української православної церкви Московського Патріархату. Ставиться питання про співвідношення вказаних заборон із зобов’язаннями держави по забезпеченню гарантій такого права, як право на свободу віросповідання. Доводиться, що вказані заборони є крайнім, вимушеним заходом з боку законодавця, метою прийняття яких є передусім захист національних інтересів України в умовах повномасштабного вторгнення рф на територію нашої держави. Разом з цим, зазначається, що незалежно на обґрунтованість вказаних обмежень вони визнаються таким, що певною мірою порушують право особи на віросповідання. Констатується, що в умовах тих євроінтеграційних процесів, в яких перебуває Україна, це може мати негативні наслідки. А відтак нагальною є потреба у переосмисленні зазначених підходів та приведенні чинного кримінального законодавства до міжнародних стандартів в сфері забезпечення прав і свобод людини і громадянина, зокрема – забезпечення гарантій свободи віросповідання. У якості одного із таких кроків пропонується повернення до інституту альтернативної (невійськової) служби з одночасною зміною підходів не лише до змісту такої служби, а і особливостей її проходження.