Конституція Пилипа Орлика про запобігання корупції у Гетьманщині

Анотація

У роботі досліджуються глибокі історичні витоки корупції як соціально-правового явища на українських землях у період Гетьманщини (друга половина XVII - початок XVIII ст.) та комплексно аналізуються антикорупційні положення Конституції Пилипа Орлика 1710 року. Розглянуто системні зловживання владою з боку козацької старшини та гетьманів (зокрема І. Самойловича, І. Мазепи, Ю. Хмельницького, П. Полуботка), що проявлялися у непотизмі, незаконних поборах, масовій роздачі державних земель та злитті адміністративних, фінансових і судових повноважень в умовах слабкої нормативної регламентації. Доведено, що такі корупційні практики, нерідко стимульовані зовнішнім політичним впливом, не лише призводили до поглиблення соціальної нерівності та зубожіння рядового козацтва, а й суттєво послаблювали легітимність влади та загрожували самій державності, викликаючи масове невдоволення населення.
Конституція Пилипа Орлика стала концептуальною нормативно-правовою відповіддю на ці виклики. Документ запровадив одні з перших у Європі дієвих механізмів контролю за владою: суворе розмежування публічних і приватних фінансів, виборність посад на основі заслуг, підзвітність гетьмана перед Генеральною Радою, забезпечення незалежності суду, а також право на політичний опір зловживанням (прообраз сучасного інституту викривачів). Підкреслюється, що ці інноваційні правові ідеї не залишилися суто теоретичними, а частково знайшли своє відображення в реформаторських антикорупційних заходах наступних очільників Гетьманщини. Прослідковується тяглість української антикорупційної традиції та наголошується на актуальності цього історичного досвіду для вдосконалення сучасної правової системи України, зокрема в питаннях посилення інституційної незалежності контролюючих органів та забезпечення прозорості управління ресурсами. Також практична цінність роботи полягає у можливості врахування цих історичних уроків при розробці новітньої антикорупційної стратегії держави.