Поняття та система суб’єктів кримінально-правової політики

Анотація

У статті сформульовано доктринальне поняття суб’єкта кримінально-правової політики та обґрунтовано критерії побудови системи таких суб’єктів. Показано, що поширений у доктрині переліковий підхід, за якого суб’єкт розкривається через перелік органів, є теоретично безплідним, оскільки перелік неминуче застаріває, а разом із ним застаріває й саме поняття. Натомість запропоновано визначати суб’єкта через сукупність родових ознак - владно-компетенційної, функціональної та інституційної, - доповнених цілеспрямованістю й ціннісно-інтересною природою носія політики. Обґрунтовано, що термінологічна опозиція «суб’єкт - актор» є уявною: обидві категорії описують той самий феномен на різних рівнях абстракції, а конструктивним є розмежування ядра владних суб’єктів і периферії невладних акторів впливу. Запропоновано будувати систему суб’єктів за чотирма критеріями - характером участі, юридичною природою, територіальним рівнем та обсягом повноважень, - які не є взаємовиключними, тож місце суб’єкта визначається їх сукупністю. Установлено, що наука не є суб’єктом формування політики у владному значенні, проте є актором впливу, який володіє когнітивним та ідеологічним ресурсом; від неї відмежовано інституціоналізовану робочу групу-розробника, що відповідає критерію колективного суб’єкта й належить до ядра суб’єктів формування. Аргументовано, що суб’єкти реалізації не є пасивними виконавцями, оскільки дискреційність їхніх повноважень надає їм зворотного впливу на зміст політики, а сама система суб’єктів є відкритою, багаторівневою й динамічною.