Суб’єкти формування кримінально-правової політики

Анотація

У статті обґрунтовано функціональну модель суб’єктів формування кримінально-правової політики. Показано, що усталене ототожнення формування політики з правотворчістю, а суб’єкта формування - із законодавцем, спирається на хибне припущення про неподільність правотворчого акта. Натомість запропоновано розрізняти в межах формування три функціонально відмінні ролі: нормопроєктну (вироблення змісту політики), легітимаційну (надання цьому змістові юридичної форми закону) і рамкову (задання зовнішніх меж та орієнтирів). Установлено, що Верховна Рада України монопольно виконує лише легітимаційну роль, тоді як зміст кримінального закону історично вироблявся не парламентом, а спеціально утвореним колективним розробником. Обґрунтовано суб’єктність, зокрема, Робочої групи з питань розвитку кримінального права як самостійного доктринально-нормопроєктного суб’єкта, який, не володіючи правом законодавчої ініціативи, фактично виробляє зміст майбутньої політики, тоді як суб’єкт ініціативи цей зміст легітимує. Зазначено, що дисфункції формування - хаотична новелізація кримінального закону та несистемність воєнної законотворчості - є наслідком перебирання законодавцем нормопроєктної ролі, для якої він не має належного процедурного й фахового ресурсу; показово, що механізми самообмеження законодавця пропонує саме розробник проєкту. Аргументовано, що наука й наднаціональні інституції виконують рамкову роль, реалізуючи вплив не безпосередньо, а через нормопроєктного суб’єкта.