Становлення категорії «метод кримінально-правової політики» в українській доктрині

Анотація

У статті простежено становлення категорії «метод кримінально-правової політики» в українській доктрині кримінального права. Хронологічні межі розгляду обрано змістовно: точкою відліку слугує ухвалення чинного Кримінального кодексу України, з яким доктрина дістала принципово новий нормативний матеріал, а разом із ним і новітнє розуміння кримінально-правової політики - її предмета, рівнів, суб’єктів і засобів впливу. Установлено, що в докторському дослідженні, яке заклало підвалини вітчизняного вчення про цю політику, матеріал, з якого згодом складеться вчення про методи, наявний доволі повно, тоді як узагальнювальної категорії ще немає: криміналізацію і декриміналізацію кваліфіковано як інструмент, одиницею поділу політики виступає напрям, а сам термін «метод» ужито у значенні методу пізнання. Показано, що кваліфікація «метод» уперше прикладається до окремого явища в дисертаційному дослідженні теорії криміналізації й лишається рухомою навіть у межах тієї самої праці, а невдовзі вживається в низці незалежних текстів як усталена, причому в жодному з них вона спеціально не вводиться і перехід від попередніх позначень ніде не обґрунтовано. Доведено, що доктрина майже одночасно дістає кілька несумісних відповідей на питання про склад переліку методів, не пропонуючи критерію вибору між ними, а дефініція методу з’являється пізніше за саму кваліфікацію і не дістає ні розгорнутої критики, ні уточнень, ні конкурентних варіантів, які б із нею співвідносилися. Обґрунтовано, що зміст категорії видозмінюється переважно всередині окремих авторських ліній, а не в полеміці між школами, і що ця видозміна має дві форми - зміну кваліфікації окремого явища і зміну складу самого переліку методів. Зроблено висновок, що перелік методів набуває закритої форми переважно в текстах, які згадують його принагідно, а не в тих, які його спеціально обговорюють.