Обов’язковість законних доручень і вказівок прокурора у досудовому розслідуванні: межі процесуальної самостійності слідчого та їх значення для кримінального процесуального доказування

Анотація

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю забезпечення належного балансу між процесуальним керівництвом прокурора та самостійністю слідчого як носія визначеної законом кримінальної процесуальної компетенції, а також посиленням процесуального значення письмових доручень і вказівок прокурора, невиконання яких може мати безпосередні наслідки для подальшої участі слідчого у конкретному досудовому розслідуванні. Особливого значення ця проблематика набуває у випадках, коли доручення чи вказівка прокурора стосується проведення слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) або інших процесуальних дій, результати яких використовуються у кримінальному процесуальному доказуванні.
Метою статті є висвітлення правової природи та меж обов’язковості законних письмових доручень і вказівок прокурора у досудовому розслідуванні, визначення їх співвідношення з процесуальною самостійністю слідчого, а також з’ясування правових наслідків їх невиконання чи неналежного виконання та значення відповідних процесуальних порушень для кримінального процесуального доказування.
Обґрунтовано, що обов’язковість доручення чи вказівки прокурора визначається їх законністю, яка охоплює належність суб’єкта, межі кримінальної процесуальної компетенції, правомірність змісту та дотримання письмової форми.
Встановлено, що процесуальна самостійність слідчого не виключає обов’язковості законних письмових вимог прокурора, однак їх виконання не може змінювати встановлений законом обсяг компетенції слідчого, підміняти необхідний судовий контроль або виправдовувати порушення процесуальної форми.
Показано відмінність правового значення письмового доручення для слідчого та співробітника оперативного підрозділу, а також специфіку обов’язковості доручень і вказівок у моделі процесуальної взаємодії Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Зроблено висновок, що порушення у сфері надання та виконання доручень і вказівок прокурора набуває доказового значення не саме по собі, а за умови його безпосереднього впливу на компетенцію суб’єкта, встановлений законом порядок проведення процесуальної дії або кримінальні процесуальні гарантії, від яких залежить правомірність формування конкретного доказу.