Окремі Проблеми Регулювання Інституту Набувальної Давності За Цивільним Законодавством України

Анотація

Наукова стаття присвячена дослідженню окремих проблем регулювання інституту набувальної давності за цивільним законодавством України. Цивільний кодекс України встановлює різні підстави набуття права власності: на основі правочинів, у порядку спадкування, на перероблену річ, на новостворене майно та об’єкти незавершеного будівництва, на загальнодоступні дари природи, на безхазяйну річ, знахідку і т.д. При цьому, важливе місце серед таких підстав посідає інститут набувальної давності, що вперше був введений в законодав­ство України у зв’язку із прийняттям Цивільного кодексу України 16 січня 2003 року. Окрім іншого, запровадження інституту набувальної давності в цивільне законодавство України як підстави для набуття права власності обумовлено доцільністю забезпечення правової визначеності у сфері регулювання речових відносин.

Виходячи зі змісту ст. 344 Цивільного кодексу України, особа, яка добросо­вісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти не­рухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України, а питання набуття права власності на земельну ділян­ку за набувальною давністю регулюється спеціальним законом. Поряд з тим, незважаючи на більш як п’ятнадцятирічний досвід правозастосування, у судовій практиці досі виникають проблеми при застосуванні норм про набувальну дав­ність під час розгляду цивільних та господарських справ. У ході удосконалення відповідного цивільно-правового регулювання інституту набувальної давності в Україні доцільно, зокрема, передбачити особливості набуття права власності за цією підставою на окремі види майна, а також розглянути питання щодо можли­вості законодавчого врегулювання питань призупинення і переривання перебігу строку для набуття права власності за набувальною давністю.