Юридичне Закріплення Конституційно-Правової Відповідальності В Українських Радянських Конституціях 1919 Та 1929 Років

Анотація

Питання формування та подальшого розвитку інституту конституцій­но-правової відповідальності, її юридичного закріплення та утвердження механізму її реалізації завжди відігравало важливу роль у контексті розбудови державно-правових інституцій у різні історичні періоди. Не став винятком і радянський період в історії розвитку української державності. Яскравим при­кладом цього стали перші українські радянські Конституції 1919 та 1929 років, коли також відбувався процес становлення органів влади, а також розподіл по­вноважень та відповідальності між ними (як конституційної, так і політичної відповідальності). У контексті зазначеного, на окрему увагу заслуговує аналіз історичного досвіду формування та юридичного закріплення інституту консти­туційно-правової відповідальності у змісті українських радянських конституцій 1919 та 1929 років.

Отже, окремого наукового дослідження потребують історико-правові ас­пекти формування та юридичного закріплення інституту конституційно-право­вої відповідальності у змісті українських радянських конституцій 1919 та 1929 років.

Із урахуванням зазначеного, метою даної статті стало дослідження форму­вання та юридичного закріплення інституту конституційно-правової відпові­дальності у змісті українських радянських конституцій 1919 та 1929 років.

За результатами порівняння ступеня закріплення конституційно-правової відповідальності у змісті Конституцій УСРР 1919 та 1929 р., можна встановити, що Конституція УСРР 1929 р., на відміну від Конституції УСРР 1919 р., мала наступні переваги: 1) структурувала та розмежувала відповідальність Республіки та відповідальність її державних органів та посадових осіб; 2) частково розмежувала позитивну та негативну конституційно-правову відповідальність; 3) диференціювала колегіальну та індивідуальну конституційно-правову відпо­відальність.