Етнонаціональна політика держави як чинник гарантування права громадян на безпеку
DOI:
https://doi.org/10.15330/apiclu.62.4.53-4.62Ключові слова:
етнонаціональна політика, право на безпеку, національна безпека, глобалізація, євроінтеграціяАнотація
У статті акцентується на тій функції органів влади, яка полягає у всебічному сприянні нормативному врегулюванню етнонаціонального розвитку держави, розробленні та впровадженні оптимальних моделей міжнаціонального порозуміння, запобіганні й унеможливленні конфліктогенних ситуацій, що зумовлені міжетнічними тертями, а також забезпеченні при цьому права кожного громадянина на безпеку в контексті самореалізації та прояву ідентиності (зокрема й національної). Зокрема, ця розвідка демонструє залежність безпекового середовища соціуму від етнонаціональної політики держави, яка, своєю чергою, зумовлює засоби гарантування права громадян на особисту безпеку.
Автори резюмують, що етнонаціональна політика держави має передбачати взаємоузгодженість цілої низки концепцій і теорій, зокрема – етнічної та культурної гетерогенності, мультикультурної держави, акультурації, «етніцистської позиції» та інших. При цьому одним із основних критеріїв оцінки якості такої політики має бути рівень гарантованості права громадянам на особисту безпеку в поєднанні з можливістю на вільний розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності, тобто самореалізації та самоідентифікації. А в умовах стрімкого розвитку глобалізації сучасного світу цей аспект обов’язково має супроводжуватися формуванням міжнародної системи захисту прав етнічних і релігійних меншин з урахуванням правових, соціально-економічних, громадсько-політичних і гуманітарних чинників.