Правове гарантування медіа діяльності: теоретичні аспекти
DOI:
https://doi.org/10.15330/apiclu.67.1.75-1.85Ключові слова:
держава, публічне право, правове регулювання, права та свободи, професійна діяльність, суб’єкти гарантуванняАнотація
У статті на підставі аналізу чинного законодавства та законодавства Європейського Союзу розглянуто теоретичні аспекти правового гарантування медіа діяльності з позиції публічного права. Зміна професійних стандартів і цінності сучасних журналістів в Україні є важливою темою сучасних досліджень з кількох причин. Розвиток цифрового середовища, технологій виробництва та розповсюдження контенту, зміни в характері роботи в умовах воєнного стану призвели до необхідності переосмислення правових гарантій журналістської діяльності у контексті технологічних змін та нових етичних проблем у роботі журналістів. Зазначене зумовлює актуальність теми. Об’єктом дослідження є нормативно-правове регулювання правового гарантування медіа діяльності. Предметом дослідження є правове гарантування медіа діяльності. У статті використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи: метод структурного аналізу, системний та історико-теоретичний методи, формально-юридичний метод, методи порівняльного правознавства та правового моделювання, різні прийоми тлумачення права. Вказано, що правове гарантування – це процес, у межах якого з допомогою покладання на суб’єктів, іменованих гарантами, спеціальних обов’язків і відповідальності забезпечується відтворення у реальних відносинах ідеальних моделей правовідносин, закріплених у нормативних чи індивідуальних правових актах. У забезпеченні ефективного впливу права роль правового гарантування важливо лише тоді, коли йдеться про захист базових правових цінностей таких, як право журналіста на безпечну професійну діяльність, і інші аспекти, які визначені чинним законодавством. Поряд із правовими гарантіями до засобів правового гарантування відносять засоби нормативного та індивідуального правового регулювання, засоби реалізації прав та обов’язків, а також допоміжні засоби, які використовуються для підвищення результативності застосування інших засобів правового гарантування (маються на увазі засоби забезпечувального, відновного та компенсаційного характеру, техніко-юридичні засоби).
