Уніфікація правового регулювання договірних зобов’язань у праві ЄС
DOI:
https://doi.org/10.15330/apiclu.68.4.40-4.50Ключові слова:
цивільне право, договір, цивільно-правовий договір, предмет договору, зобов’язання, зобов’язальні правовідносини, договірне зобов’язання, механізм правового регулювання, диспозитивність, автономія волі, споживач, приватне право, колізійне регулювання, уніфікація колізійного регулювання, право ЄСАнотація
У даній статті розглянуто питання про розвиток колізійного регулювання договірних зобов’язань у праві Європейського Союзу.
На сьогодні заключним етапом процесу уніфікації цих норм у ЄС є прийняття Регламенту (ЄС) № 593/2008 Європейському парламенту та Ради «Про право, яке підлягає застосуванню до договірних зобов’язань» від 17.06.2008 року (Регламент «Рим I»).
Регламент «Рим I» закріплює систему колізійних норм щодо врегулювання конфліктів законодавств (національних правових систем), що застосовуються до договірних зобов’язань у сферах цивільних та господарських правовідносин (ч. 1 ст. 1). В основі цієї системи покладено загальне правило, згідно якого відповідний договір регулюється правом, яке обрали сторони цього договору (ч. 1 ст. 3). Регламентом «Рим І» передбачено широку диспозитивність («автономію волі») щодо вибору сторонами договору застосовуваного права, однак у літературі він піддається критиці через відсутність положення щодо можливості обирати т.з. «недержавне право», зокрема міжнародні торговельні звичаї (lex mercatoria).
У випадку відсутності здійсненого сторонами вибору права, до відповідного договору підлягає застосуванню право, визначене згідно положень ст. 4 Регламенту «Рим І», що ґрунтуються на принципі «характерного виконання» (застосуванню підлягає право звичайного місця проживання сторони, яка має здійснити вирішальне для змісту відповідного договору виконання). Водночас у ст. 5-8 Регламенту «Рим І» викладено спеціальні положення щодо колізійного регулювання окремих видів договорів (договори перевезення, споживчі договори, договори страхування, індивідуальні трудові договори), згідно яких за відсутності здійсненого сторонами вибору права застосуванню підлягає найбільш тісно пов’язане право.
