Нерівність типу Вімана для аналітичних та цілих функцій і h-міра виняткових множин

Ключові слова:
нерівність Вімана, аналітична функція, максимум модуля, максимальний член, виняткова множина, h-міраАнотація
Нехай ER − клас аналітичних функцій f, представлених степеневими рядами вигляду f(z)=+∞∑n=0anzn з радіусом збіжності R:=R(f)∈(0;+∞]. Для r∈[0,R) через Mf(r)=max{|f(z)|: |z|=r} та μf(r)=max{|an|rn:n≥0} відповідно позначимо максимум модуля і максимальний член степеневого ряду. Через HR, R≤+∞, також позначимо клас неперервних додатних функцій, що зростають на інтервалі [0;R) до +∞ і таких, що h(r)≥2 для всіх r∈(0,R) і ∫Rr0h(r)dlnr=+∞ для деякого r0∈(0,R). Доведено, зокрема, такі твердження.
10. Якщо h∈HR і f∈ER, то для довільного δ>0 існують E(δ,f,h):=E⊂(0,R), r0∈(0,R), такі що ∀ r∈(r0,R)∖E: Mf(r)≤h(r)μf(r){lnh(r)ln(h(r)μf(r))}1/2+δ та ∫Eh(r)dlnr<+∞.
20. Якщо додатково припустити, що функція f∈ER необмежена, то співвідношення lnMf(r)≤(1+o(1))ln(h(r)μf(r)) виконується при r→R, r∉E.
Зауважимо, що з твердження 10 при h(r)≡const випливає класична теорема Вімана-Валірона для цілих функцій, а при h(r)≡1/(1−r) − теорема про нерівність типу Кеварі для аналітичних функцій в одиничному крузі. З твердження 20 у випадку, коли lnh(r)=o(lnμf(r)), r→R, отримуємо, що співвідношення lnMf(r)=(1+o(1))lnμf(r) виконується при r→R, r∉E.