Особливості об’єктивної сторони складу диверсії (ст. 113 КК України)
DOI:
https://doi.org/10.15330/apiclu.70.1.86-1.96Ключові слова:
основи національної безпеки України, ослаблення держави, вибухи, підпали, інші диверсійні дії, радіоактивне забруднення, епізоотії, епіфітотії.Анотація
Стаття присвячена вивченню особливостей об’єктивної сторони складу диверсії (ст. 113 КК України) та формулюванню відповідних висновків щодо сучасного стану цієї проблеми.
У межах наукового дослідження автор наголошує, що для сучасної кримінально-правової науки питання визначення моменту закінчення диверсії, що є кримінальним правопорушенням проти основ національної безпеки України, залишається дискусійним. Зокрема, станом на сьогодні наявні щонайменше чотири підходи до розв’язання цієї проблеми: одні учені відносять диверсію до усіченого складу злочину, інші – до формального, треті – до матеріального, а дехто розглядає її як злочин зі змішаною конструкцією.
Спираючись на чинне кримінальне законодавство України, автор робить висновок про те, що законодавець наголошує на множинності вибухів, підпалів або інших дій. А це означає, що з об’єктивної сторони в діях особи склад досліджуваного кримінального правопорушення може мати місце виключно у випадку вчинення нею щонайменше двох вибухів, підпалів чи інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, на зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, або вчинення в такій же кількості дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій. Така позиція законодавця є не зовсім прийнятною, оскільки суперечить судовій практиці.
За результатами проведеного наукового дослідження автором підтримується позиція про те, що: а) диверсія може бути вчинена як у формі дії, так і у формі бездіяльності; б) диверсія належить до кримінальних правопорушень з формальним складом; в) об’єктивна сторона складу диверсії характеризується як вчиненням сукупності суспільно небезпечних діянь, перелічених у ч. 1 ст. 113 КК України, так і поодиноким фактом будь-якого з них, що також необхідно вважати достатнім для кваліфікації цього злочину як закінченого, незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків.
